Тисячоліттями чоловіки на цій щедрій землі сіяли хліб і боронили цей край від диких орд. Так судилось. Така земля. Такі сусіди. І тисячоліттями жінки молились за своїх хлопців. Вишивали сорочки з обереговими узорами, малювали навесні писанки, вірили, що захистять своїх воїнів силою любові, світла, доброти. Скільки років тобі, писанко? Тисячу? Дві? Вісім? Адже під час розкопок у поселеннях Трипільської культури знаходять моделі глиняних писанок. Із таємничими, не розгаданими досі знаками. Може це наше древнє письмо? Може так наші предки передавали нащадкам інформацію про Всесвіт і про себе самих.? Минають віки. Повертаються знову на свою рідну землю лелеки. Приносять на крилах весну, надію. віру. А жіноча рука малює писанку як символ життя, символ перемоги добра і любові. Сьогодні ми теж писали писанки (писали. не малювали, просто ми ще не розгадали цього письма, бо ж мова - мудра, у ній немає випадкових слів) Писали для наших хлопців, які на Сході боронять рідну землю. І писанку в маленьких дитячих долонях -теж. Тож хай наші писанки нагадають вам про рідний дім, хай Великодні дзвони розвіють зло і ненависть у цьому світі. Повертайтесь живими! Втримайте небо над Україною, збережіть тендітну, беззахисну писанку у дитячих руках. Хай береже вас Бог!

Підготувала учитель української мови та літератури

Філії "Воронинцівська ЗОШ І-ІІ ступенів"

Присяжна О.П.