Як учителю створити позитивний імідж серед батьків, як сподобатись їм? Чи треба догоджати батькам? Чого насамперед хочуть мама з татом від педагога? На ці та інші запитання відповідатимемо далі
Учитель і батьки - два стовпи, які є основою для формування молодої людини, утвердження її світогляду. На одному на багато важче триматись, тому важливою є плідна взаємо дія цих людей. Вони опора, відчуваючи яку, дитина може вільніше дихати в цьому світі. Коли ти маєш, куди приземлитись, то не боїшся літати. Образно, але, думаю, усі розуміють. Безперечно, кожна частина цього невеликого ланцюга має працювати надійно та ефективно. Від школяра залежить дуже багато. А вчителі та батьки мають разом створювати умови, в яких той зможе розвивати себе та пізнавати світ. Наскільки хорошими будуть ці умови, залежить від них.
Досягнення однієї мети різними способами. Школу називають другим домом дитини. Думаю, як би скептично не ставились до цього твердження самі школярі, школа все-таки займає значне місце в їхньому житті. І не тільки то му, що проводять вони там половину кожного дня. Діти звикають до школи як до місця, яке можна назвати своїм, рідним. І любить її кожний по-своєму. Учень приносить думки, враження про школу до першого дому, де на маму з татом чекає величезний потік слів, негативних чи позитивних, на який треба вміти правильно реагувати. Дуже важливо, щоби батьки розуміли, що кожне їхнє зауваження про школу, вчителя чи власну дитину впливає на її поведінку. То му слова мають бути обґрунтованими та влучно підібраними. "Не звертай уваги, синку, на свою вчительку, не хай собі говорить", "не слухай її", "не переживай, я все владнаю".
Подібні речення чують де які учні від батьків, і це не вигадка. Що ж вони при не суть? Тільки загострення певного конфлікту. Учителя батьки повинні поважати за будь-яких обставин, не принижувати його перед дитиною.
Окремий педагог в очах школяра уособлює всю школу, а ставлення до нього переноситься на інших учителів і всю систему освіти взагалі. Погане сприйняття людей, яких треба поважати, та не по слух обернуться проти дитини. Якщо батьки мають якісь претензії до вчителя, то повинні поговорити безпосередньо з ним, а також із керівництвом школи. Що до педагогів, то вони, у свою чергу, мусять пам'ятати, що батьки - святе для дитини. Не можна ображати їх, указувати на недоліки чи щось подібне. На чужих вадах хорошої людини не виховаєш. Навчаючи учнів, не треба каза ти їм постійно, чого не можна робити, треба показувати, що належить робити. Учителі та й батьки разом виховують дитину. Їхня мета єдина, способи тільки трохи різняться. Навчання у школі внормоване, структуроване, формалізоване. На дітей тут чекають відповідні форми звітності. Удома процес виховання вільніший. Як уже зазначалось вище, мета єдина, тому, здавалось би, проблем не повинно виникати.
Кожний виховує дитину в певний, відведений для нього час. І вчитель, і батьки вчать правильно сприймати світ, гідно поводити себе в ньому, уміти розрізняти хороше та погане. Можна й далі розписувати, які обов'язки вихователів, бо їх багато, але повернемось до власне спів праці батьків і вчителів.
Діалог через посередника. Проблеми все-таки з'являються. Діалог між батьками та вчителем відбувається не безпосередньо, а через посередника, яким виступає дитина. Якщо є посередник, то зрозуміло, що інформація не завжди буде об'єктивною. Що я маю на увазі? У школяра своє ставлення до тієї чи іншої ситуації, особливо конфліктної. Він не збирається й не хоче дотримуватись нейтральної позиції, та й не може. Як учителі, так і батьки повинні розуміти, що дитину треба слухати, але не вірити їй сліпо. По - спілкуватись варто без посередника.
Якщо в учителя виник якийсь конфлікт з учнем, то най перше він має залагоджувати його саме з ним. Коли ж проб лема поширилася за межі формату "учитель-учень" і зачіпає батьків, тоді треба порозмовляти з ними. Треба пояснити свою позицію, зрозуміти, що знають мама чи тато, бо їм відомо тільки те, що розповіла дитина. Коли студентів готують до вчителювання, то їм кажуть, що, крім педагогів, вони мають стати ще й хорошими психолога ми. У ситуації, про яку ми говоримо, таке вміння дуже потрібне. З вашою допомогою батьки повинні зрозуміти, що розповідь їхньої дитини не є об'єктивною, бо вона зацікавлена сторона. Зрозуміло, що говорити треба трохи іншими словами. Розкажіть, як усе виглядало з вашого боку, але не забудьте і про свою суб'єктивність. Нагадайте про неї батькам. Далі залишіть їм право робити висновок. Так у вчителя збільшаться шанси порозумітись. Але в жодному випадку не можна змальовувати образ дитини тільки в темних тонах, відгукуватись про неї тільки негативно перед її батьками. По-перше, це свідчитиме про вашу неспроможність знайти підхід до учня, відшукати його хороші сторони й розвивати їх, по-друге, образить батьків, бо дитина є їхнім продовженням, найціннішим у житті.
Пам'ятайте, критика допомагає тільки тоді, коли є конструктивною, а не руйнівною. До того ж, головне завдання педагога не критикувати, а знайти способи вирішення проблеми. Послухайте батьків, порадьте щось ви їм, пошукайте разом причини та спробуйте домовитись про спільні дії.
Співпраця з дорослими дітьми. Проблема не розуміння батьками власних дітей поширюється й на вчителів. "Чому моя дитина не вчиться добре, я ж була відмінницею? Ви погано їй пояснюєте. Зробіть так, щоб у неї були хороші оцінки. Хто дозволив вам викладати, ви ж нічого не вмієте? Моя дочка не хоче мене слухати, чого ви їх учите?" І так далі. Якщо батьки хочуть знайти винного, то серед усіх інших варіантів вони розглядатимуть і вчителя. Самі ж будуть останні ми у списку. Як повинен реагувати педагог? Тільки стриманою поведінкою, увагою навіть до безглуздих зауважень. Спробуйте розібратись у ситуації. Спитайте, чому вважають винним саме вас? Нехай на ведуть вагомі аргументи. Уся ця розмова має відбуватись тільки у спокійних тонах, а забезпечити це по винен учитель. Бо сварками жодної проблеми не вирішити. Допомогти - також ваше завдання. Зрозуміло, що жодної інструкції з кількома пунктами для розв'язання будь-якої суперечливої ситуації в педагога нема й не буде. Але вона би вам не допомогла, бо до різноманіття людських характерів не можна знай ти єдиного підходу. Педагога вчили працювати з учнями, покажіть свою майстерність на дорослих дітях.
Спілкування батьків з учителями має відбуватись не тільки тоді, коли виникла конфліктна ситуація. Слід періодично зустрічатись для того, щоби краще зрозуміти дитину. Чим вона дихає? Що її цікавить? Що їй дороге? Удома учень поводиться інакше, ніж у школі. Але як удома, так і у класі дитина показує себе. Різними способами розказує світу й рідним про себе. Дорослі не завжди розуміють, що хоче сказати тією чи іншою поведінкою їх ній син чи учень. Для кращого розуміння треба об'єднувати зусилля.
Учні є різними, так і батьки відрізняються одні від одних. І до кожного треба знаходити свій підхід. Найскладніше буває тоді, коли вчитель мусить починати зі, здавалось би, найпростішого. Переконувати декого в тому, що навчання є важливим для їхньої дитини. Без знань не буде хорошого спеціаліста, без відповідальності - доброго громадянина. Майбутнє молодої людини залежить у першу чергу від неї самої, її наполегливості та старань. Уже до цього додається батьківська допомога. І як що мамі чи татові треба пояснювати особливості виховання, то зробити це має вчитель.
Дорослі, повертаючись до школи, знову стають учнями. Учителі їхніх дітей нагадують власних, давно забутих. Зауваження до сина чи дочки батьки сприймають як до себе. З'являється бажання як у дитинстві: швидше втекти з кабінету. Педагог має це врахувати й розмовляти на рівних. Треба пояснити батькам, що вони також є вчителями дитини, а отже, ви колеги. Мама чи тато приходять не на килимок, а на нараду для спільного вирішення спільних проблем.
Часом, закінчивши школу, ми щось забуваємо там. Май же всі дещо лишають, хтось більше, хтось менше, бо здається, що стільки багажу нам не знадобиться в дорослому жит ті. А по вертаючись уже у статусі батьків, чогось шукаємо.
Наслідування батьків - ще один момент, з яким стикаються вчителі. Зазвичай у дітей є свої кумири, яких вони хочуть копіювати, наслідувати, бути до них подібними. Інколи ними стають батьки. Навіть не так кумирами, як об'єктами наслідування. Дитина бачить маму з татом дуже часто, їхня поведінка стає зразком. Добре, коли рідні подають хороший приклад, але буває навпаки. Тут учителю також доведеться попрацювати з батьками. Не варто вказувати на їхні недоліки, бо це їх обурить. "Хто ви такий, що повчаєте дорослих, успішних людей?", - можете почути таке на власну адресу. Постарайтесь показати, як поведінка мами з татом впливає на дитину.
Деякі школярі усвідомлюють, що, як не прикро це визнавати, але батьки негідні того, що би брати з них приклад. У таких випадках вони можуть переключити свою увагу на педагога. На хорошого вчителя, доброта якого нагадує батьківську любов. Сім'ї бувають благополучні й не дуже. Одним дітям усередині родини вистачає любові, іншим її гранично мало. У школі вони хочуть почерпнути ту кількість любові, якої бракує. Педагог ніколи не знатиме, кому скільки потрібно уваги. Та і свою любов він не може роздавати порціями. Просто, крім знань, даруйте дітям своє серце. А забагато любові ніколи не буває.
Автор: М. Сало
Стаття журналу "Відкритий урок: розробки, технології, досвід" |
