Першу в Україні школу виховання та навчання дітей за методикою Монтессорі відкрили 1992 року в Києві. Вона так і називається – Київська школа Монтессорі. Там навчають дітей, починаючи із дворічного віку. Київська модель школи Монтессорі відрізняється від схожих закладів у Голландії, Німеччині й інших державах світу. Вона є елітною, її відвідують винятково психічно здорові "вибрані” діти заможних батьків. Мабуть, саме тому в багатьох українців склалося хибне уявлення про те, що навчання за програмою італійського лікаря та педагога Марії Монтессорі, яка жила і працювала наприкінці ХІХ – на поч. ХХ ст., розраховане лише на здорових дітей. Насправді ж свій ефективний метод навчання та розвитку Марія Монтессорі виробила, займаючись із розумово відсталими дітьми та спостерігаючи за ними. А згодом, працюючи зі здоровими дітками, вона розпочала роботу за власним методом наукового дослідження дитини та спостереження за нею. Цей метод концентрує увагу на розвитку дитини в усіх сферах її життя.
Марія Монтессорі довела, що в кожній дитячій душі закладено цілком природне бажання серйозно працювати, досліджувати, винаходити, вивчати світ, який оточує її. Вона помітила: найкраще діти навчаються та розвиваються в такому соціальному середовищі, яке забезпечує та підтримує індивідуальний розвиток кожного.
Метод Монтессорі дає змогу кожній дитині, незалежно від віку, досягти певного рівня додаткових вікових знань. У Німеччині малечу виховують так: в одному класі навчається по п’ятеро дітей із першого, другого, третього та четвертого класів. Таким чином старші допомагають виконувати завдання молодшим.
Методикою навчання дітей за програмою Монтессорі зацікавився і педагогічний колектив Львівської загальноосвітньої середньої школи №60, який уже тривалий час працює над запровадженням проектів, що допомагають дитині швидко адаптуватися у шкільному колективі. У жовтні 2003 року на базі СШ №60 спільно з інтеграційною Монтессорі-школою німецького міста Ерфурт, благодійним фондом "Промінь сонця” та педагогами СШ №60 провели семінар, на якому було укладено угоду про партнерство. Вона передбачає співпрацю педагогів СШ №60 та інтеграційної школи Монтессорі м. Ерфурта, проведення ознайомчої поїздки групи львівських учителів до Ерфурта, а також їхню участь у святкуванні десятиріччя Монтессорі-школи, стажування педагогів школи в Києві або Німеччині, обмін методичною та іншою літературою. За словами Октавії Іванівни Загвойської, директора СШ №60, виховання дітей за методикою Монтессорі планували впроваджувати й у Львівській СШ №75, проте наразі цього проекту там не втілили.
А поїздка педагогів Львівської СШ №60 в Ерфурт відбулася у вересні 2004 року. Докладне ознайомлення зі школою Монтессорі настільки вразило наших учителів, що в них виникло велике бажання працювати за такою методикою та допомогти дітям, які цього потребують, самореалізуватися. Як наслідок 19 січня 2005 року в школі відкрили підготовчу групу за методикою М. Монтессорі, а 1 вересня 2005 року – перший клас, у якому навчається
17 дітей, троє з них – неповносправні. Вчителька, яка опікується цим класом, Ірина Степанівна Угрин, пройшла стажування в Українському освітньому Монтессорі-центрі в Києві. А в лютому 2006 року вона поїде на стажування до Німеччини.
Побачене на власні очі...
Методика Монтессорі спрямована на те, щоб дитина з допомогою вчителя могла виконати поставлені перед нею завдання. Її девіз: "Допоможи мені зробити це самому”.
Що відразу впадає у вічі, коли переступаєш поріг такого класу, – це незвичний метод проведення уроку, на початку якого діти разом з учителькою всідаються на килимку та розповідають їй, який сьогодні день, число, місяць, яка погода на вулиці, що цікавого вони бачили дорогою до школи. Пізніше, оскільки це урок математики, вони виконують нескладні завдання, на кшталт того, в кого з дітей у руках найменше число тощо. Згодом взувають капці та переходять до сусідньої кімнати, де за партами на дітей чекають їхні завдання. Від традиційного шкільного уроку, який триває 45 хв., урок у класі навчання за методикою Монтессорі відрізняється тим, що він більше нагадує півторагодинну студентську пару. Проте під час цього довгого заняття дитина не зобов’язана сидіти нерухомо, склавши руки на парті. Для виконання завдань вона може вільно рухатися класом, брати й користуватися необхідним їй матеріалом. А може взяти килимок і переміститися з ним у куточок. Коли ж зголодніє, має право витягнути з ранця запакований їй бутерброд і в сусідній кімнаті з’їсти його, запиваючи чаєм чи какао, які готує соціальний педагог.
До речі, в класі навчання за методикою Монтессорі працює двоє педагогів – учителька, що пройшла спеціальне стажування, та соціальний педагог, завдання якого – працювати з дітьми, котрі потребують особливої уваги.
Спостерігаючи за неповносправними дітьми – дівчинкою з фізичними вадами розвитку та психічно хворими хлопчиками, я дійшла висновку, що двоє з них намагаються не відставати від своїх здорових однолітків.
"Ми мали підготовчу групу з восьми дітей, які регулярно відвідували заняття, – розповіла Октавія Іванівна. – З них троє пішли до нас у перший клас. Намагаємося створити діткам умови, схожі до тих, що побачили в школі Монтессорі в Німеччині. Цікаво, що ця методика діє лише з першого до четвертого класу. В п’ятому діти інтегруються у звичайний учнівський колектив. Але головне – те, що навчальний процес за методикою Монтессорі передбачає інтеграцію психічно чи фізично хворих дітей у здорове учнівське середовище. Ці діти почуваються в ньому рівними з іншими”.
За словами Октавії Іванівни, спершу і батьки, й учні школи по-різному ставилися до відкриття класу навчання за методикою Монтессорі. Їм здавалося, що директор набирає клас лише хворих дітей, ніяк не могли зрозуміти, навіщо в такій гарній школі неповносправні. Але коли педагоги інтеграційної Монтессорі-школи з Ерфурта провели декілька семінарів для батьків першокласників і вчителів, вони побачили, що це справді вартує уваги. А нещодавнє відкриття відділом освіти Залізничного району в дитячому садочку №75 двох груп для виховання за методикою Монтессорі, в яких хворі діти також інтегровані в колективи здорових, ще раз засвідчило необхідність такої допомоги неповносправним.
Комплект на повний курс навчання за методикою Монтессорі, який коштує десять тисяч євро, складається з таких предметів, як мова, природознавство та математика. Наразі в першому класі СШ №60 діти користуються лише комплектом для вивчення математики. Крім того, в них є уроки музики, фізкультури, малювання та хореографії, які проводять інші вчителі. Цього, як стверджує Октавія Загвойська, для першокласників достатньо. Поступово колеги з Німеччини передаватимуть їм матеріали для вивчення решти предметів. А з німецької українською їх перекладає вчитель німецької мови.
"До нас уже приходять батьки, чиї діти ходять у дитячий садочок №75, і просять наступного року прийняти в школу їхніх сина чи доньку, – зазначила пані Загвойська. – Але ми ще не знаємо, чи знову відкриватимемо перший клас”. Сумніви директора цілком зрозумілі. Адже щоб відкрити у СШ №60 перший клас для навчання дітей за методикою Монтессорі, їм знадобилася не лише допомога колег з Ерфурта, які надали для першокласників необхідний дидактичний матеріал, а й сприяння, зокрема, Львівської обласної громадської організації "Інваліди Львівщини "Синевір”, ЛФ банку "Мрія”, благодійного фонду "Промінь сонця”, відділу освіти Залізничного району м. Львова, ВО "Полярон”, які допомогли створити в класі Монтессорі необхідні навчальні та побутові умови.
Виховання дітей
у Монтессорі-класі
"Навчання – це не те, що дає вчитель учневі, а природний процес, який стихійно розвивається в людині... Лише індивідуальна діяльність стимулює і здійснює розвиток дитини”, – говорила Марія Монтессорі. Щоб мати краще уявлення про те, наскільки важким для педагогів є виховання дітей за методикою Монтессорі, ми поспілкувалися зі спеціалізованим учителем Іриною Степанівною Угрин і соціальним педагогом Іриною Юріївною Льошиною.
Ірина Степанівна Угрин: "Ця програма ґрунтується на тому, що вчитель повинен лише спостерігати за роботою дітей і дивитися, кому дати легше завдання, а кому вже можна давати складніші. А коли цих завдань немає, виникають труднощі. Скажімо, я помітила, що котрась дитина все зробила. Тоді даю їй інший матеріал, показую, як працювати з ним, і вона далі розбирається з цим самостійно. А коли закінчує, цим матеріалом користується інший учень. Якщо ж дитина не напрацювалася з матеріалом, ніхто не має права рухати його, бо учень ставить біля нього картку та продовжує працювати з ним наступного дня.
Навчаючи дітей за методикою Монтессорі, ми все одно мусимо виконувати державну програму. Тому великою проблемою є те, що не маємо багато матеріалу для навчання. А самі не можемо нічого додавати, оскільки навчальний матеріал за методикою Монтессорі має певні стандарти.
Для мене дуже важким було минуле літо: більшість батьків не хотіли віддавати свою дитину на навчання в клас за методикою Монтессорі. Боялися, що їхнє здорове дитя навчатиметься разом із хворими, чи не перейматиме поведінки та звичок неповносправної дитини. Боялися, що більшість діток у нашому класі будуть хворими. Але ті, хто не злякався, тепер дуже задоволені. Нині не виникає жодних непорозумінь між здоровими та хворими дітьми. Більше бояться навіть батьки неповносправних дітей, щоб інша хвора дитина не образила їхньої.
Особливої різниці між двома неповносправними дітьми не відчутно. А ще один хлопчик, який має і фізичні, і психічні вади розвитку, виділяється на тлі інших. Йому складно налаштуватися на роботу, швидше втомлюється, тому найбільше потребує нашої допомоги. Якось удався до хитрощів: сказав, ніби йому найбільше подобається відтворювати олівцем уже написане. Сам він лінується писати. Коли біля хлопчика хтось є, то пише, а тільки-но ми відвертаємося – відразу починає байдикувати. Він має звичку підійти до іншої дитини, яка бавиться, дивитися на неї, а потім зачепити рукою. Тому ми щодня вчимо дітей, що кожен із них має право недоторканності й не можна нікого рухати без дозволу”.
Ірина Юріївна Льошина, соціальний педагог, колишній працівник товариства для неповносправних дітей "Віра і Світло”: "Я відчуваю велику різницю між здоровими та хворими дітьми. Хворі швидше втомлюються. А неповносправний хлопчик Д. узагалі погано піддається вихованню. Коли допомагаю йому робити уроки, він може просто встати з-за парти та піти куди хоче. Постійно скаржиться, що його вдома б’ють, хоча, поспілкувавшись із його мамою, я розумію, що цього хлопчика, навпаки, балують як наймолодшого з трьох дітей.
Д. мусить бавитися окремо від інших, коли біля нього хтось є, він одразу починає битися. Це спрацьовує як реакція самозахисту на те, що однокласники зачіпають його.
Я помітила, що Д. повністю заглиблений у свої мрії. Він не живе теперішнім. Кажу: "Почитаймо!”, а він не читає, коли кажу написати якусь букву, просить допомогти. Я намагаюся бути з ним, але коли цей хлопчик хоче встати – встає і йде. Якщо йому заманеться, то може просто посеред уроку зняти штани. Коли ж Д. про щось задумується, в нього тече слина.
Якось у мене був із ним такий випадок. Прошу: "Попробуймо разом порахувати”. А він у відповідь: "Не рухай мене, я зараз міліцію викличу”. Намагалася тоді пожартувати з ним і відповіла: "Давай разом підемо в міліцію”. А він: "Я зараз "швидку” викличу”. Встав із-за парти та звернувся до мене вголос при всіх дітях: "Зараз по тебе приїдуть”.
А якось його мама сказала, що він удома з радістю розповідає про мене. Було дуже приємно, але з боку хлопчика я не відчуваю цього. Проте стараюся і сподіваюся, що вдасться досягти хоча б якихось позитивних результатів у його вихованні”.
Леся Олендій
Заповіді Марії Монтессорі щодо виховання дитини знадобляться будь-яким батькам:
1. Ніколи не торкайтеся дитини, доки вона в тій чи іншій формі не висловить згоду на це.
2. Ніколи не говоріть нічого поганого про дитину (ні в її присутності, ні за її відсутності).
3. Сконцентруйте увагу на позитивному та наголошуйте на всьому доброму. Таким чином, поступово все менше місця залишатиметься поганому.
4. Активно готуйте середовище, дбайте про нього. Допоможіть дитині встановити конструктивний зв’язок із ним. Покажіть правильне розташування засобів розвитку та продемонструйте, як користуватися ними.
5. Будьте завжди готові відгукнутися, коли дитина потребує вашої уваги. Завжди вислухайте її і знайдіть відповідь на будь-яке запитання.
6. Ставтеся до дитини з повагою, коли вона відпочиває від роботи, спостерігає за працею інших або розмірковує, що зробила або робитиме. Ніколи не примушуйте її в будь-якій формі зайнятися в цей час чимось іншим.
7. Ставтеся до дитини з повагою, якщо вона робить помилку і може потім її виправити, але твердо й негайно припиніть її деструктивну поведінку щодо середовища, щодо себе або інших.
8. Завжди поводьтеся з дитиною коректно, використовуючи найкраще в манерах і поведінці. Завжди демонструйте їй найкраще, що є у вас самих. |
